РІВНЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до рі́вний (у 1-5 знач.). Холодна гора височенна, а схилок у долину повільний і рівненький (Вовчок, VI, 1956, 310); Позад них визначались на чорній, як оксамит, землі рівненькі рядки буряків (Н.-Лев., II, 1956, 32); Він.. — високий та рівненький собі, мов ясенок (П. Куліш, Вибр., 1969, 272); Співають [дівчата]: «Порадь мене, Мій батеньку, Кого в дружечки брати. — Бери, доненько, Собі рівненьку, Щоб не було гнівненько» (Кв.-Осн., II, 1956, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 548.