РУШНИ́ЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до рушни́ця. — Киньте, ясновельможний, свою шаблю в кущі, тоді й я кину свою рушничку (Н.-Лев., VII, 1966, 122); Поліз [Василько] під лаву, дістав саморобну рушничку, надів її на плече і потайки шмигнув до дверей (Панч, II, 1956, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 919.