РУША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РУ́ШИТИСЯ, шуся, шишся, док., розм.

1. Те саме, що руша́ти 1, 2. Ставало вогко й холодно. Поночі нічого було рушатись. Соломія сиділа, обнявши голову руками, й думала (Коцюб., І, 1955, 363); Машини то надбігають, то відходять, а мені й не рушитися без білета (Кобр., Вибр., 1954, 26); Вітер рушився — чути надворі шарудить у стрісі й кушпелить сухим снігом поза хатою (Головко, II, 1957, 393).

2. Те саме, що ру́хатися 2, 3. Дві пари швидко рушалися серед натовпу — то вони танцювали (Гр., II, 1963, 379); Руки її швидко рушалися, працюючи голкою (Фр., VI, 1951, 400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 918.