РУЧ, розм.
1. невідм., ж. Те саме, що рука́ 1.
◊ На руч чию — на чию-небудь користь, чийсь бік. Громада почала схилятися на руч Грицькову (Мирний, III, 1954, 50); — Тимохо, ти… на чию руч говориш? (Ле, Побратими, 1954, 16); На ско́ру руч — нашвидку. А там поставлять закусити на скору руч чого-небудь (Сл. Гр.); Під гаря́чу (серди́ту) руч — те саме, що Під гаря́чу ру́ку (див. гаря́чий). Гляди, як підскочиш під гарячу руч, то щоб бува не попобив тебе добре (Сл. Гр.); Під п’я́ну руч див. п’я́ний; По (на) лі́ву руч див. лі́вий; По (на) пра́ву руч див. пра́вий1; Руч об руч — те саме, що пліч-о-пліч 1. Недарма осінь нас охотить До дії, руху, поривань. Руч об руч з нами вітер ходить (Бичко, Простота, 1963, 59); Тягти́ руч за ким, чию — ставати на чий-небудь бік, бути на чиємусь боці, підтримувати когось. Батько й собі за нею руч тягне (Барв., Опов.., 1902, 238); Як дитина, вона тягла материну руч (Мирний, І, 1949, 396); У лі́ву руч — те саме, що У лі́ву ру́ку (див. лі́вий); У пра́ву руч див. пра́вий1.
2. у знач. присл. За допомогою рук, руками. Ішли [провідник-вартовий та Уляна Грицай] без стежки, дряпались руч (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 916.