РУ́ТА, и, ж. (Ruta L.).

1. Багаторічна напівкущова або трав’яниста рослина родини рутових, яка містить у собі ефірну олію; використовується в медицині та парфюмерії. Заясніли під гарячим червневим сонцем мітелки червоної рути (Наука.., 11, 1971, 48); Кругом його ніби розливались пахощі м’яти та повних гвоздиків, неначе Соломія стояла десь тут недалечко, заквітчана рутою, м’ятою та гвоздиками (Н.-Лев., VI, 1966, 317);*У порівн. В тиші ночі непомітно доспівали, щирим соком наливалися зелені, мов рута, бурякові плантації (Кач., Вибр., 1953, 262); Рутою зазеленівся [ліс] поблизу (Гончар, III, 1959, 409); // нар.-поет. Уживається як символ привабливості, краси. Дівчина-рута; *У порівн. Дочка була, як рута,— швидко взяли на сторону багаті люди (Вас., Вибр., 1954, 14).

2. Настій, відвар цієї рослини. Дайте мені рути, Щирої отрути, Щоб мені мого нелюба Серденьком забути (П. Куліш, Вибр., 1969, 369).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 913.