РУ́ДКА, и, ж., діал. Іржаве багно, болото. Із поля, з того місця, де лисніє в долині рудка якась, що поросла очеретом, дує різкий, холодний вітер (Вас., II, 1959, 73); Верби виблискують, аж у очах рябіє; і тихо вже, тихо стоять, посхилялись над рудкою (Тесл., З книги життя, 1949, 175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 896.