Про УКРЛІТ.ORG

рудий

РУДИ́Й, а, е. Червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь). Зокола хата [Мотрі] обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (Мирний, І, 1949, 154); Вони побачили високий обеліск з рудого граніту (Тулуб, В степу.., 1964, 92); Слинько мовчки простягнув до інженера склянку, наполовину наповнену рудою.. рідиною (Шовк., Інженери, 1956, 79); Воронцов їхав деякий час, не реагуючи на Хомині слова, безпомічно кліпаючи рудими віями до сонця (Гончар, III, 1959, 427); // у знач. ім. руда́, до́ї, ж.: а) кров. [Кум:] Людська крівця — не водиця, розливати не годиться. [Люди:] Так, так. — Руда — не вода (Вас., III, 1960, 423); б) червоно-жовта фарба. Вона малює піч синім і червоним, чорним і рудим, жовтим і зеленим (Ю. Янов., II, 1958, 184); // З волоссям, шерстю або шкірою такого кольору. — Ой гоп гопака, Полюбила козака, Та рудого, та старого — Лиха доля така (Шевч., І, 1951, 128); І тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (Донч., VI, 1957, 42); // З веснянками, рясним ластовинням. Руде обличчя масно світилося (Кучер, Зол. руки, 1948, 13); // у знач. ім. руди́й, до́го, ч.; руда́, до́ї, ж.: а) людина з волоссям червоно-жовтого кольору або з рясним ластовинням на обличчі. — З чорнявим постояла б, а рудому — зась (Н.-Лев., II, 1956, 272); б) тварина з шерстю або шкірою такого кольору. — А куди, руда? — кричить Грицько на овечку (Мирний, І, 1949, 150); // Який зробився бурим, втративши свій попередній колір. Це було якесь руде сукно, місцями попрориване (Март., Тв., 1954, 260); Вітер холодний Виє, гуде — Зносить із дерева Листя руде (Тич., III, 1947, 114); Ззаду рудим шматтям висіло рядно (Тют., Вир, 1964, 483).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 895.

вгору