РУ́БАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до руба́ти. На полі злиднями чавлений, громом битий, залізом рубаний косар косив (Стельмах, І, 1962, 651); За всі війни рукам [Миколи Івановича] попало чомусь найбільше. Кожна двічі прострелена, а права ще й рубана раз (Собко, Любов, 1935, 21).

2. у знач. прикм. Одержаний унаслідок рубання, подрібнення гострим знаряддям; дрібний, порубаний. На столі — сталева чорнильниця, металічні моделі, шматки металу — шліфовані, рубані, необроблені (Ю. Янов., IV, 1959, 135).

3. у знач. прикм. Зроблений, нанесений зброєю, яка рубає. Захитався опришок. Бризнула кров, як з рубаної рани… (Хотк., II, 1966, 199); // Який має багато таких ран. Полковник Ничипір під’їхав до гетьмана збоку, чекаючи наказу.. Але й проситися на діло рубаному полковникові було соромно перед Косінським (Ле, Наливайко, 1957, 96).

4. у знач. прикм., рідко. Те саме, що ру́блений 2. Ой в рубанім колодязі.. там дівчина воду брала (Сл. Гр.); Йде Яким до рубаної комори зерно набирати (Шиян, Переможці, 1950, 133).

5. у знач. прикм., перен., розм. Уривчастий і різкий, без плавних переходів у звучанні. Бурхлива вдача Гайдая виявляється за інших обставин і в надзвичайно лаконічних, рубаних репліках — вигуках, наказах, окликах (Іст. укр. літ., II, 1956, 560); Костецький продовжував говорити різко, короткими рубаними фразами (Перв., Дикий мед, 1963, 227).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 890.