РОЄ́ЦЬ, рійця́, ч. Зменш. до рій 1, 2. * У порівн. Пан начальник перекидається, зітхає й хотів би прогнати від себе болючі думки. Але вони мов отой роєць комашинок, що на хвилиночку відскакують і потім знов нахабно в’ються над головою… (Козл., Сонце.., 1957, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 598.