РОСТУ́ЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до рости́. Завданням радянської шкільної гігієни є вивчення ростучого організму у найтіснішому зв’язку з умовами його існування (Шк. гігієна, 1954, 4); У житті завжди існує нове і старе, ростуче і відмираюче (Вітч., 8, 1958, 134); Обвали бомб, ростучий рев безодні, Удар об грунт залізнотілих брил (Бажан, І, 1946, 138); Молода радянська поезія була поезією непідробної бадьорості і високого душевного піднесення, в якому відбилося життєрадісне світовідчування ростучого, висхідного класу, класу-переможця (Про багатство л-ри, 1959, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 886.