РОСИ́СТИЙ, а, е.

1. Густо вкритий росою. В городі коні спутані хрумтять Траву росисту (Фр., X, 1954, 193); Мріялись мені росисті луки Волині рідної (Л. Укр., I, 1951, 234); Ми в ірпінській заплаві з вудками По росистій стежині йдемо (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 142).

2. Який супроводжується випаданням рясної роси. Ранок свіженький та росистий, вітрець повівний (Вовчок, VI, 1956, 293); Яскраво палають вогнища на верховині. Неначе кличуть до себе погрітися, бо ніч наступає свіжа і росиста (Воронько, Казка.., 1957, 80); Над степом росисті світання, І співи в дівочій юрбі (Вітч., 10, 1947, 32).

3. Насичений росою; такий, що буває, коли випадає роса. Світлом рожевим там степ паленіє, Промінь де ллється іскристий, Тільки туман на заході суворо синіє, Там заляга він, росистий (Л. Укр., І, 1951, 15); Через відчинене вікно напливав з городів росистий холодок (Вільде, Сестри.., 1958, 203).

4. Стос. до роси. Вже по траві озерний птах Лиша росистий слід (Нагн., Вибр., 1950, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 882.