РОМЕ́Н, у, ч.

1. Народна назва ромашки. В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен (Коцюб., І, 1955, 17); Невелика улоговинка біля річки. Вона вся густо встелена високим білим роменом (Мас., Під небом.., 1961, 217); *У порівн. Парубки пройшли стіною.. Кожен вів свою дівчину, і вони біліли біля них косинками, як ромен біля дуба (Панч, На калин. мості, 1965, 13).

2. Багаторічна рослина-бур’ян родини складноцвітих з гіллястим стеблом і жовтими квітками. Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, де пахло гарячим роменом (Кол., Терен.., 1959, 9); На узбіччі путівця пробивається перша прозелень ромену, тонконогу і споришу (Цюпа, Краяни, 1971, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 880.