РОКОКО́, невідм., с. Архітектурний і декоративний стиль XVIII ст., який виник у Франції і відзначається вишуканою складністю форм і вигадливим орнаментом. У II половині XVIII століття поширюється декор в стилі рококо та класицизму — емалеві мініатюри на чистому і на молочному склі, яке імітувало фарфор (Образотв. мист., 3, 1974, 27); Оригінальна, майже артистично в стилю [стилі] рококо виконана тріумфальна брама з брил різнобарвного земного воску (Фр., III, 1950, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 875.