РОЗІ́СКРЕНИЙ, а, е, рідко.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розіскри́ти. Лагідне світло, відбиваючися від білого, морозом розіскреного снігу, мигає далеко з високого сугорба, мов зірниця на сході (Фр., І, 1955, 184); Всі ці роки я не бачив моря. Не бачив розіскрених на сонці жовто-білих скель над синьою водою (Загреб., Європа. Захід, 1961, 78).

2. у знач. прикм. Який випромінює іскри, сяє, виблискує. — Аякже, аякже! — притакнув він із розіскреними очима (Коб., II, 1956, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 685.