РОЗІ́ПНУТИЙ, РОЗІ́ПНЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розіпну́ти. На залізному ліжечку.. лежала дівчинка років п’ятнадцяти, розіпнута, як на хресті (Тют., Вир, 1964, 428); *Образно. Скиглить ніч, промерзла й кострубата, розіпнена давно на сонячних мечах… (Сос., І, 1957, 54); // у знач. прикм. — Фаетон вже поданий, — обізвався Петро, держачи напоготові розіпнуте панове пальто (Н.-Лев., IV, 1956, 249); // розіпнуто, безос. присудк. сл. На стіні було розіпнуто великого білого папірця (Епік, Тв., 1958, 411).

2. у знач. прикм. Який лежить, широко, вільно розкинувши руки, ноги; // Який широко розставив ноги, розвів у сторони руки. Сержант стояв, розіпнутий в рамі дверей, мовби хотів дужими руками розіпхнути стіни вагона (Загреб., Шепіт, 1966, 38).

3. у знач. прикм. Без хустки на голові.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 684.