РОЗІМЛІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до розімлі́ти. Побіля рож поріс любисток, до самої землі припала холодна м’ята, наповнюючи терпкими й солодкими пахощами все подвір’я, особливо в вечірній час, коли спаде жара і розімліле за день листя, здається, стікає дивним густим настоєм (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 55); Обід був такий ситий, що солдати вже ледве доторкнулися до гречаної каші, добре помащеної маслом, сиділи осоловілі і розімлілі від тепла, масної та смачної їжі (Тулуб, В степу.., 1964, 220).

2. у знач. прикм. Який розм’як, розпарився під дією тепла (про предмети). Вони [жайворонки] ніби засівали з високості розімлілу землю своїми піснями, дрібними, як зерно, дзвінкими, як весняні струмочки (Панч, Синів.., 1959, 85); Застоялись у високім бур’яні густі пахощі прив’яленого сонцем полину, розімлілої лободи, лугових трав (Гончар, II, 1959, 239); // Який знеміг, знесилився від душевного або фізичного перенапруження, спеки, тепла і т. ін. (про людей). Миттю обертається [Іванко] — розімлілі хлопці коливаються в сідлах (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 131); // розм. Який перестав бути напруженим; розслабився. В солодкій дрімоті люди шукали опори своїм розімлілим тілам (Вол., Самоцвіти, 1952, 28); // Який виражає душевну або фізичну розслабленість. Розімлілим оком він перелічує корів, що пасуться на стернях (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 103).

3. у знач. прикм. Який розварився, упрів під дією тепла й вологи (про їжу). Не хлібом, як після спаса, пахли вони [дими], а розпареною картоплею, розімлілим буряком (Стельмах, І, 1962, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 684.