РОЗІ́ГНАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розігна́ти. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Стор., І, 1957, 375); Тепер, коли вартові бронетранспортери були розігнані артилерійським вогнем, ворог ішов хвиля за хвилею в контратаку (Гончар, III, 1959, 159); 8 липня [1906 р.] І дума, що проіснувала два з половиною місяця, була розігнана (Іст. УРСР, І, 1953, 619).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 681.