РОЗШНУРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗШНУРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Розпускати, розв’язувати шнурок, тасьму і т. ін. або стягнене, зав’язане ними. Чоловік.. почав допомагати Василькові розшнуровувати черевики (Турч., Зорі.., 1950, 188); Завченим рухом виймає [Василенко] з божниці кольорову пачку перев’язаних розписок, розшнуровує їх і на якусь мить, забуваючи про землю, милується своїм дрібним письмом (Стельмах, II, 1962, 94); Стало [Олесі] в корсеті так тісно, що вона покликала Килину й якнайшвидше веліла розшнурувати шнуровку [шнурівку]… (Н.-Лев., III, 1956, 48); Розшнурував [лектор] теку, пришпилив.. репродукцію (Вол., Місячне срібло, 1961, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 868.