РОЗЧУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Дуже чухати, роздряпуючи шкіру на тілі, обличчі. Турн собі розчухав литку (Котл., І, 1952, 231).

2. тільки док., перех. і без додатка, розм. Зрозуміти, розібрати. Насилу розчухав пан Микита, що писар хоче робити (Кв.-Осн., II, 1956, 214); [Вареник:] Ти б спершу протверезився, тоді і розчухав би діло (Кроп., II, 1958, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 864.