РОЗЧУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗЧУ́ЛИТИСЯ, люся, лишся, док. Ставати приємно схвильованим, зворушеним. Тимко м’яв у руках шапку, а вона димом снарядним пахла.— Прощай, Марку.. Марко захлипав під сосною, а Тимко побіг з автоматом у сніговий крутіж: не в його характері було розчулюватися (Тют., Вир, 1964, 498); Груня частує, припрошує діда Клима, старий розчулився з тої уваги (Горд., II, 1959, 232); У Катерини навіть сльози на очах з’явилися, так вона розчулилась (Перв., Материн.. хліб, 1960, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 863.