РОЗЧУ́ЛЕННЯ, я, с. Почуття, стан приємної схвильованості, зворушеності. Тепер голос Владка, чистий і повний, мов голос дзвона, панував у залі. Ані сліду непевності,.. ані крихти розчулення (Фр., VI, 1951, 276); Від розчулення їй навіть сльози були навернулися до очей (Збан., Переджнив’я, 1960, 247); Вона сміялася і плакала, бо не могла перебороти свого розчулення (Вільде, Повнол. діти, 1960, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 863.