РОЗЧО́ВПАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка, розм. Зрозуміти, збагнути що-небудь. Садівник ще довгу хвилю стояв на місці, дивлячися вслід за ними та пробуючи в своїй голові розчовпати се запутане [заплутане] діло (Фр., VII, 1951, 174); Замфірові потемніло в очах. Зразу він наче не розчовпав, про що річ, але за мить страшна думка блиснула йому в голові, а згасла злість спахнула з новою силою (Коцюб., І, 1955, 211); // Побачити, роздивитися кого-, що-небудь. Раптом солдат спинився. Просто на нього по шосе йшло п’ятеро озброєних людей. За снігом не можна було розчовпати — свої це чи чужі (Перв., Невигадане життя, 1958, 242).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 863.