РОЗЧЛЕНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розчленува́ти. Береги Дністра здебільшого скелясті і розчленовані ярами (Геол. Укр., 1959, 252); // у знач. прикм. Ведення господарства в колгоспах із значною питомою вагою змитих грунтів і розчленованим рельєфом має свої особливості (Хлібороб Укр., 7, 1966, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 862.