РОЗЧИНЯ́ТИ1, я́ю, я́єш, недок., РОЗЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех.
1. Відчиняти, розкривати (двері, вікно і т. ін.). Повернувся він, а моя дочка іде навпроти його, двері розчиняє (Вовчок, І, 1955, 240); Хутко скочила дівчинка з ліжка і розчинила вікно навстіж (Донч., VI, 1957, 29); // Відчиняючи, розкриваючи двері, вікно і т. ін., робити вільним доступ, прохід куди-небудь. Я розгублено.. подивився на Професора, а останній розчиняв тим часом шафу і пропонував мені ще цілу гору книжок (Ю. Янов., II, 1958, 122); Парадне розчинила Тося і пропустила Саїда (Ле, Міжгір’я, 1953, 168); // рідко. Розтуляти що-небудь стулене, стиснуте. Він.. розчиняє рота, намагається щось крикнути, але замість крику виривається хрипливий клекіт (Стельмах, І, 1962, 383).
2. розм. Те саме, що анатомува́ти. Приїхали [судові], ножі беруть, І генерала розчиняють, І яд находять в животі (Шевч., II, 1953, 225); // Очищати від нутрощів, потрухів; патрати. Надія взялася розчиняти рибу (Чорн., Красиві люди, 1961, 85).
РОЗЧИНЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, недок., РОЗЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех.
1. Змушувати розчинитися в чому-небудь (див. розчиня́тися2 1). Вода має дуже важливу властивість розчиняти інші речовини (Хімія, 7, 1956, 72); Лікується [Аврам] камфорою, п’є її, розчинивши в горілці (Рильський, Бабине літо, 1967, 77).
2. перен. Примушувати злитися з чим-небудь, стати частиною чогось. Комсомольці-господарі кинулися їх [новаків] термосити, здоровкатися, розчинили в своїй компанії, і всі рушили до автобуса (Ю. Янов., II, 1954, 142).
3. Розводити борошно рідиною, приготовляючи тісто. Під припічком воду брала, Гречаники розчиняла (Чуб., V, 1874, 1173); — Мамо, я пироги розчиню… У мене питльованої [муки] трохи є і дрова сухі в печі лежать (Кучер, Прощай.., 1957, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 861.