РОЗЧИ́ННИК, а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину. Вода є сировиною, мийним засобом, розчинником, фільтром, транспортним шляхом тощо (Наука.., 4, 1972, 41); Як розчинник, крім води, використовують часто спирт, ефір, скипидар (Цікава хімія, 1954, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 860.