РОЗЧЕРВОНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Який розчервонівся, став червоним від припливу крові до шкіри. Щемлять, німіють від болю мокрі, розчервонілі руки (Гончар, II, 1959, 163); Він розчервонілими від безсонної ночі очима стежив за обличчям Шульги (Рибак, Час.., 1960, 175); // Який розрум’янився, став рум’яним. До хати зайшов розчервонілий з морозу отець Михаїл (Юхвід, Оля, 1959, 93); Розчервоніла від хвилювання й радості Ольга Дмитрівна протиснулась наперед (Збан., Між.. людьми, 1955, 7); Мати на мить забула про свою гризоту і замилувалася дочкою, її розчервонілим личком (Речм., Весн. грози, 1961, 108).

2. Розпечений до червоного. Тепло в них [вагонах] трималося тільки біля чавунної пічки та ще трохи біля розчервонілої труби (Збан., Сеспель, 1961, 239); Серьожка кидає на розчервонілий край його [заліза] пісок (Сенч., Опов., 1959, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 860.