РОЗЧЕПІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЧЕПІ́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм. Розставляти, розсувати що-небудь у сторони (іноді незграбно, криво). Ступає [пан Гнатковський] злегонька [злегенька], розчепірює.. пальці на руках (Март., Тв., 1954, 202); Він уявив собі, як смішно було дивитися на його падіння. Летів, мабуть, розчепіривши руки й ноги, як жаба! (Собко, Звич. життя, 1957, 9); Вона стала враз схожа на хижу птицю, яка от-от злетить і вже розчепірила крила (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 238); Смикнув [Коська], а на гачку бичок. Сірий, головатий, розчепірив плавці, упирається (Збан., Мор. чайка, 1959, 34); // Розкидати, широко розпускати, розпростирати (гілки, коріння і т. ін.). Шумлять високо над головою пружні верхівки кипарисів, розчепірили кудлаті віти сосни (Рад. Укр., 20.I 1971, 4); // Розтягувати, розправляти (одяг, тканину і т. ін.). Хіба можна було назвати новою сорочкою те мокре, брудне шмаття, яке, розчепіривши, тримав перед собою Матвійко? (Донч., VI, 1957, 267); Дід розчепірив столітні штани — аж засвітилися дірками проти ясного неба (Хотк., І, 1966, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 859.