РОЗЧА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Розколювати, розщеплювати (дерева, гілки і т. ін.) на частини. Блискавка розколола стару сосну, розчахнула її, немов ножем, на дві половини, кожна упала на свій бік (Перв., Дикий мед, 1963, 151); *Образно. На вежі бастіону раптом блиснув огонь — і гучний гарматний постріл розчахнув нічну тишу (Добр., Очак. розмир, 1965, 168); // безос. Не поле, а барліг. Немов табун бісів товкся — копи несе, снопи котить, розчахує дерева, обламує гілля (Горд., Дівчина.., 1954, 235); // Розсікати, розтинати зверху до низу чимсь гострим. Молодий полковник.. у ту ж мить навскіс розчахнув ззаду другого перебіжчика (Ле, Наливайко, 1957, 365).

2. тільки док. Спричинити незручним, різким рухом розрив зв’язок, тканини в паху. Колоть же така — ні з двору! Дехто з гарячих поїхав та й закаявся: той — вола розчахнув, а той — разом пару (Мирний, III, 1954, 7).

3. Широко, навстіж відчиняти. Толя Дробот з грюкотом розчахнув вікно і з дитячим подивом ув очах милувався лискучими бруньками каштана (Жур., Нам тоді.., 1968, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 859.