РОЗЦІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, док., перех.

1. Оцінювати щось, визначати вартість, ціну чого-небудь.

2. перен. Сприймати кого-, що-небудь, ставитися до когось, чогось певним чином. — Невже мене в моєму ж колективі розцінюють як людину з непостійним характером? (Збан., Малин. дзвін, 1958, 389); Інженер Гайовий був ентузіастом механізації. Все, що діялося в Каховці, він розцінював під цим кутом зору (Жур., Вечір.., 1958, 143); [Віктор:] Уявляю собі, як розцінить статтю наш редактор! (Лев., Нові п’єси, 1956, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 857.