РОЗЦВІ́ЛИЙ, а, е, діал. Дієпр. акт. мин. ч. до розцвісти́. Його округле, пухнате обличчя було подібне до розцвілої в усій повноті півонії (Фр., VI, 1951, 189); Вона — як розцвіла весною квітка (Кобр., Вибр., 1954, 208); // у знач. прикм. Недавно, як я, відпочиваючи, лежав в тіні розцвілої яблуні, підійшов Василь і ліг біля мене (Ірчан, II, 1958, 57); Весна. Але не та весна, що пишається вже явно цілим багатством своєї розцвілої краси,.. це ще та перша несмілива, напіврозбуджена весна, ще замкнена в собі (Коб., І, 1956, 361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 856.