РОЗХМА́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розхма́рити. * Образно. Ранок. Жовтневий, несподівано сонячний ранок, розхмарений вітром (Мур., Жила.. вдова, 1960, 15).

2. у знач. прикм., перен. Радісний, привітний; // Ненасуплений, непохмурий. Весело тріщали дрова в грубі, Пахло житнім хлібом і теплом, І спадали ніжно пасма любі Над твоїм розхмареним чолом (Рильський, III, 1961, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 852.