РОЗХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗХИЛИ́ТИ, хилю́, хи́лиш, док., перех.

1. Відводити в різні боки, відхиляти набік, роз’єднувати що-небудь зімкнуте, з’єднане, дотичне. Хлопці почали розхиляти бур’ян і вишукувати гніздо (Мирний, І, 1954, 246); Старенький човен стояв поблизу, розхиливши молоденькі очерета й ситняги (Ле, Опов.., 1950, 191); // Розставляти, розводити в сторони (руки, ноги, крила). Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати (Л. Укр., III, 1952, 236); * Образно. Старий ганок розхилив свої стовпи внизу, наче розставив од старості ноги, щоб міцніше встояти (Н.-Лев., І, 1956, 167).

2. Розкривати, розчиняти (що-небудь закрите, зачинене).— Дивіться,— каже [Олекса], — тату, які нагороди в Семенка. Розхиляє у нього на грудях халата, а там чотири медалі й орден (Мур., Бук. повість, 1959, 258); // Розкривати, розтуляти (очі, уста і т. ін.). Донька розхилила великі очі (Стеф., Вибр., 1949, 231); // Розпускати, розгортати (що-небудь згорнуте, стулене). Стуляють [деякі квіти] свої чашки вдень, щоб сонце не виссало з них пахощів, і розхиляють їх аж вечором (Фр., IV, 1950, 354).

3. спец. Розсовувати, розставляти на певну відстань кінці чого-небудь (циркуля, ножиць і т. ін.). Розхиляти циркуль.

4. Розпрямляти, розгинати що-небудь зігнуте, нахилене. Розхиляти спину.

5. Розкидати, простягати широко в сторони. Дуб розхилив своє гілля.

6. Примушувати сильно колихатися, хитатися; розгойдувати. Вітер жито розхиляє (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 849.