РОЗХВА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розхвали́ти; // у знач. прикм. [Антей:] Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний здобув я за життя, та він дорожчий від всіх твоїх розхвалених тріумфів (Л. Укр., III, 1952, 443).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 848.