РОЗУ́МНО.

1. Присл. до розу́мний. — Писали люди вірші, та так розумно написали, що усяк їх повиучував (Кв.-Осн., II, 1956, 248); Великі сиві очі з-під довгих чорних вій дивилися пильно і розумно (Коцюб., І, 1955, 14); Ми в дружній живемо сім’ ї Розумно і багато (Рильський, III, 1961, 37); Лісорозсадник виявився великим і дуже розумно спланованим господарством (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 106); Треба наполегливо вчити людей, особливо молодь, розумно витрачати свій вільний час (Ком. Укр., 4, 1967, 63).

2. у знач. присудк. сл. Правильно, добре. Що, ультиматум? Ну, так не можна, бо це не розумно і не критично (Коцюб., II, 1955, 438); І хоч розумно було б не повертати, а їхати далі, додому,.. Андрій, проте, натягнув правий повід і, не спускаючи очей з людської валки, завернув звіздочолого за нею (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 846.