РОЗТРУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗТРУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех.

1. Розкидати, розстеляти рівним шаром. — Нехай в нашій хаті буде свято,— говорив Антон, старанно розтрушуючи сіно (Чорн., Визвол. земля, 1959, 145); Пахне зіллям: лежить біля печі в’язка, Горпина ще не встигла розтрусити, принесла ниньки від ставу (Гуц., Скупана.., 1965, 245); // Розсипати трусячи. Добрива і гексахлоран перед садінням дерев розтрушують на купи викинутого з ями верхнього шару грунту і добре перемішують з ним (Колг. Укр., 2, 1957, 32); * Образно. Христина.. дзвіночком розтрушує сміх (Стельмах, І, 1962, 54); // Розгортаючи, розпрямляючи, струшувати. — Питають мене: «Де твій синок?» — «У тюрмі»… Боже мій!.. А це ось я сорочечок тобі, штанці… — Розв’язує вузлик, бере старший у неї, розтрушує, рубчики щупає (Тесл., З книги життя, 1949, 77).

2. Губити, розсипати, розливати по дорозі (від тряски). — В тім-то й річ, Давиде, що не довезеш [гній] на поле, по дорозі розтрусиш (Головко, II, 1957, 56); // безос. — Гляди краще, щоб ряжанку не розтрусило,— відповіла жінка,— бо на такій дорозі якраз вихлюпаєш усю дощенту (Донч., VI, 1957, 308); // розм. Нерозумно, легковажно витрачати (гроші і т. ін.). Олеся вже розтрусила багато грошей (Н.-Лев., III, 1956, 135); // перен., розм. Марнувати, занапащати що-небудь. Він знав, що небагато стрічається по-справжньому щасливих родин. Навіть і ті, які побралися по коханню, часто розтрушували його по дрібних житейських борозенках і через якийсь рік-два.. тягнули скрипуче родинне ярмо (Стельмах, II, 1962, 147); — От і я комсомолець з 1918 року. Сивий, правда, але комсомолець. І жару того вічного, якого набрав повні груди, не розтрусив (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 153).

3. тільки док., розм. Стомити кого-небудь дорожньою тряскою. Їзда по розбитій бруківці так розтрусила Таубенфельда, що він ледве виліз з свого «опеля» (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 255); Кінь підкорився мені цілком. Возив мене так, ніби боявся скинути або розтрусити (Збан., Крил. гонець, 1953, 9).

4. тільки док., розм. Трясучи, розхитати, зламати що-небудь. [Кобзар (співа):] Доки діжу замісила — Свиня двері розтрусила (Кроп., V, 1959, 476).

5. розм. Торгати, смикати, будячи, розбуркуючи кого-небудь. [Костомаров:] Заснув, проклятий хлопець! — Зачекайте, я зараз розтрушу його… (Голов., Поезії, 1955, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 834.