РОЗТРО́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтрощи́ти. Падали під ударами танків смугасті прикордонні стовпи, розтрощені гусеницями (Цюпа, Назустріч.., 1958, 121); Ваня Кравчук спирався на милицю. Розтрощена кулею кістка ноги ще не зовсім зміцніла (Коз., Гарячі руки, 1960, 201); Висота впала! Броньований кулак німців був розтрощений (Скл., Орл. крила, 1948, 65); // у знач. прикм. Варвара бачила перед собою.. розтрощені гвинтівки й кулемети, зірвані з танків башти (Перв., Дикий мед, 1963, 438); На розлогому возі в Оленчука лежать двоє: матрос з розтрощеним плечем, другий — зовсім хлопчик — поранений в голову розвідник із повстанської кінноти (Гончар, II, 1959, 121); // розтро́щено, безос. присудк. сл. Студений вітер уже задимає з поля просто на Вутаньку: вагонне скло розтрощено (Гончар, II, 1959, 171); Війна закінчилась! Торжествував радянський народ, раділи всі прості люди в усьому світі — було розтрощено підступного ворога — гітлерівський фашизм (Хижняк, Тамара, 1949, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 833.