РОЗТРИВО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗТРИВО́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.

1. Викликати в кому-небудь тривогу, неспокій, хвилювати когось. [Горпина:] Розтривожили ви мене піснями. Плачу я, що мене моя рідня цурається (Н.-Лев., II, 1956, 508); Зникнення Сергійка розтривожило Надію (Баш, На.. дорозі, 1967, 145); // Сповнювати тривогою, неспокоєм, хвилюванням (душу, серце). Прогулянка не дала [Миколі] заспокоєння, навпаки, ще більше розтривожила душу (Гжицький, Вел. надії, 1963, 311); Гасне, гасне синій вечір вдалині, Думи серце розтривожили мені (Забашта, Вибр., 1958, 163).

2. Приводити в рух, дію, виводити зі стану спокою, нерухомості. — Як джмелів, розтривожили ми їх [гайдамак]. Розповідають, що з самої ночі гасають по місту (Головко, II, 1957, 619); // перен. Посилювати прояв чого-небудь. Перші літературні успіхи ще більше розтривожили егоїзм кандидата в доморощені паничі і сприяли рельєфнішому усвідомленню ідеалу панства (Мельн., Поріддя.., 1959, 8).

3. розм. Торкаючись хворого місця, уражати його; // Посилювати чим-небудь відчуття болю. Увесь час ввижалося [хворому], ніби палату сповиває сіруватий туман. І хоч гуртовий огляд аж он як розтривожив біль, та коли пішли лікарі, туман зараз же погустішав… (Шовк., Людина.., 1962, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 831.