РОЗТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розтриво́жити. Розтривожений згадками, косар підіймає з покосу обліплену пелюстками цвіту і травою косу, мантачкою витягує з неї срібний передзвін і так починає косити, що в заростях стихає здивований деркач (Стельмах, І, 1962, 474).

2. у знач. прикм. Приведений у рух, дію, виведений зі стану спокою, нерухомості. Дід Грицай все сидів на груші і з високості поглядав на розтривожені бджоли, що хмарами вилися нижче од його (Н.-Лев., IV, 1956, 198); Гуде, клекотить розтривожена Каховка (Гончар, Таврія, 1952, 35); На житі жалісно зависла чиясь біла хустинка, тихо погойдуючись на розтривожених колосках (Стельмах, І, 1962, 574).

3. у знач. прикм. Який перебуває у стані тривоги, неспокою, хвилювання. Біла стіна хати закопчена, поорана вибухом. Позбігались розтривожені сусіди, стали дошукуватись слідів: один знайшов металеву стружку, інший ручку від гранати (Гончар, II, 1959, 230); Розбурханий і розтривожений, він знову палив цигарки одну за одною (Ткач, Плем’я.., 1961, 195); // Сповнений тривоги, неспокою, хвилювання (про душу, серце). Ще якусь хвилину тому його розтривожена душа аж стогнала, потребуючи людського співчуття, а тепер йому самому треба втішити людину (Стельмах, І, 1962, 123); Гризли сумніви розтривожене серце кошового Лиська (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 831.