РОЗТРА́ТНИК, а, ч. Той, хто зробив розтрату (у 2 знач.). Пайовики Могулянського кооперативу, в якому осів Боровець, викрили його як злодія та розтратника і прогнали з села (Мельн., До раю.., 1961, 45); Злодій, рвач, хапуга, розтратник,— це потвори, які отруюють наше життя, паразити на тілі радянського суспільства. Самі нічого не роблячи, вони марнують і привласнюють те, що створено іншими (Ком. Укр., II, 1963, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 830.