РОЗТО́ПТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтопта́ти. Розтоптана танками мертва земля Безмовно лежала навкруг (Перв., І, 1958, 367); Ранок притрусив землю гнилим клоччям снігу, і тепер він стає грязюкою під розтоптаним до краю взуттям, під потворними солом’яниками і видовбаними з дерева черевиками (Стельмах, II, 1962, 254); // у знач. прикм. На дні неглибокого сухого рову ледве помітний одинокий відбиток чобіт, і в ньому розтоптаний махорочний недокурок (Сміл., Зустрічі, 1936, 160); В’ється степом розбитий, розтоптаний шлях, Мокрі колії, темні калюжі (Перев., II, 1958, 228); Чорні, замащені в смолу люди талапають розтоптаними постолами за стадом (Хотк., II, 1966, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 828.