РО́ЗТАЛЬ, рідко РО́ЗТАНЬ, і, ж.

1. Те саме, що відли́га. — Ходжу по степу. Як тут розталь саме, вода пішла, а в мене чоботи драні (Тесл., З книги життя, 1949, 46); Весняна розтань заболотила шляхи (Кач., II, 1958, 499).

2. Розталий, талий сніг; розтала, тала вода. — Як ото лелеки поприлітають у березні, а ще лежить сніг. Стоять черідкою, повгрузали в розталь,— замерзнуть. Весна забарилася, а вони хіба знали? (Ю. Янов., І, 1954, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 821.