РОЗСУ́ДОК, дку, ч., рідко. Те саме, що ро́зум 1, 2.

Бугров потер рукою остуджене чоло, розсудок повернувся до нього (Мик., II, 1957, 281); Тут потрібний холодний розсудок і велика обережність (Ткач, Моряки, 1948, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 820.