РОЗСУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗСУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, док.

1. перех. і без додатка. Проаналізувавши обставини, виносити рішення в якій-небудь спірній справі, установлювати, хто правий, хто винуватий. — Тепер.. я здаюся на Ваш суд,— як знаєте, так розсуджуйте (Мирний, V, 1955, 374); — Ходім лиш зараз у волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою..,— кричала, аж сичала Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 356); Павло й мирить їх [дітей], коли полаються, й розбороняє, коли заведуть бійку, і справедливо розсудить (Кучер, Трудна любов, 1960, 511).

2. неперех. Подумавши, поміркувавши над чим-небудь, приходити до певного висновку, рішення. Дарма, що Вовк, а добре розсудив, Неначе хто навчив, Що іноді з’їси і не доволі, Зате живеш на волі (Гл., Вибр., 1951, 158); Михайло Васильович, відчуваючи всю незручність і скандальність піднятої теми, розсудив за краще ретируватися (Полт., Повість.., 1960, 327).

3. неперех. Обдумувати щось; думати, розмірковувати про кого-, що-небудь. Не дуже вмів [Макуха], як, що й коли придбати; як там кажуть: коли з топленої хати йде, то вже й дверей не зачиняє, бо, бач, тепло, а того не розсудить, що вистудити хату не довго і в ній холодно буде (Кв.-Осн., II, 1956, 254); — Коли ж не купиш [хліб], то так візьми! — Нащо я в тебе візьму його? Ось розсуди гаразд… У тебе тільки один хліб і зостався; а я, слава богу, не терплю ще нужди… (Мирний, І, 1949, 275);— Молодець дівчина! Ти тільки розсуди, який приклад дає. Тепер всі за нею підуть,— гомоніли поміж собою чоловіки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 819.