РОЗСТІ́БНУТИЙ, а, е, рідко,

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розстібну́ти. Шинель на Сергію була розстібнута (Гур., Новели, 1951, 114).

2. у знач. прикм. Те саме, що розсте́бнутий 2, 3. Зігрітий спогадами, Семен немов не помічає, як рвучко вітер метляє полами його розстібнутого кожушка (Сміл., Зустрічі, 1936, 160).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 817.