РОЗСТРІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗСТРІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.

1. Піддавати смертній карі, що здійснюється пострілом із вогнепальної зброї. [Оксана:] Комітет буде і далі розстрілювати всіх провокаторів (Корн., І, 1955, 11); — Вчора в трибуналі Івашка розстріляли. За що? За якийсь там золотий портсигар! (Довж., І, 1958, 139); *Образно. Розстрілявши кривавеє вчора, у майбутнє трамбуєм ми путь (Сос., І, 1957, 492).

2. Стріляючи з близької відстані, піддавати сильному обстрілу. Взвод Черниша йшов з другим батальйоном у тил. Завдання ставилось: вибравши вогневу позицію на пануючій висоті над шосе, розстрілювати звідти разом із станкачами тилове шосе ворога і вершину перевалу (Гончар, III, 1959, 98); Фашисти, напевно, не рушать далі, поки не розстріляють кожного дерева, кожного кущика в лісі (Збан., Між.. людьми, 1955, 52).

3. Стріляючи, витрачати, використовувати патрони, снаряди і т. ін. — Ось у мене, Миколо, те саме. Розстрілюю кулеметну стрічку, останню (Довж., І, 1958, 187); Розстрілявши всі набої, Созінов вихопив шаблю (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 794).

4. спец. Спричинювати утворення розстрілу (у 2 знач.) у каналі ствола вогнепальної зброї.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 818.