РОЗСТЕ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розстели́ти. Біля однієї землянки.. сушилося солдатське шмаття, недбало розстелене на траві (Гончар, III, 1959, 412); Розстелена на лузі тонким шаром льняна соломка зволожується дощами і росами (Техн. культ., 1956, 82); *Образно. На однім узгір’ї того яру стояла економія, вся в зеленому саду, розстеленому по косогорі (Н.-Лев-, І, 1956, 150); // у знач. прикм. Під возом в холодочку на розстеленій ряднині мати розкладала полудень (Іщук, Вербівчани, 1961, 14); // розсте́лено, безос. присудк. сл. Полотно на зеленій траві стьожками довгими розстелено — білиться на сонці (Головко, І, 1957, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 816.