РОЗСТАРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., перех. і без додатка, розм. Докласти зусиль, старання, щоб дістати, роздобути кого-, що-небудь. — Я, звісно, взяв би [наділ].., хоч мені й сутужно .. на гроші, ну, та вже розстарався б… (Гр., II, 1963, 317); — А ти, сину, розстарайся на гроші, та полагодиш свою хату..! (Мирний, І, 1949, 322); — Будемо зачинати процес. Розстарайтеся свідків, паперів, грошей (Фр., II, 1950, 49); — Де ж він розстарався на таке добро? — А він може розстаратися; дуже роздобутливий у мене дядечко (Стельмах, Правда.., 1961, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 816.