РОЗСМІ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розсміши́ти. Солдати, розсмішені цим несподіваним жартом, що повертав їм ілюзію звичайного життя, трохи заспокоїлись (Мик., II, 1957, 277).

2. у знач. прикм. Який виражає сміх; усміхнений. Щойно Владко, поглянувши довкола, побачив розсмішені обличчя і зрозумів, що діється (Фр., VI, 1951, 171); Очі [Молокана] благали, молили не гнати його від вікна. Вони, наперекір розсмішеним губам, були серйозні, добрі й навіть не п’яні (Ле, Міжгір’я, 1953, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 811.