РОЗСЕ́РДИТИСЯ, джуся, дишся, док. Відчути роздратування, обурення, гнів. Розсердився [Ентелл] і роз’ярився, Аж піну з рота попустив (Котл., І, 1952, 98); Старий Бульба гарячився, гарячився, нарешті розсердився зовсім і встав із-за столу (Довж., І, 1958, 220); *Образно. Море так розсердилось, так хвилями кидає, що на тому місці, де хтось звичайне сидить, уже не можна всидіти, — водою заливає (Л. Укр., V, 1956, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 802.