РОЗРУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗРУ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Те саме, що розвору́шувати 2. - Вона все так завзято мовчала, що я остаточно втратив надію розрухати її до переписки зо мною (Коб., II, 1956, 310); Я вмисне затівав яку-небудь далеку прогулку [прогулянку] чи поїздку, аби хоч трохи розрухати бідного хлопця (Хотк., І, 1966, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 798.